Мелодія мертвого кохання

У вікні напроти плавають давно знайомі мені тіні. Крізь напівпрозорі гардини дуже чітко вимальовуються контури її витонченої талії та його сильних рук. Цього вечора вони, як завжди танцють під американський блюз, що розчулює мене до сліз.А я? Я як завжди, спостерігаю за парою щойноодружених. Я вслуховуюся в ноти їхньої романтично-весільної мелодії і заздрю їх щастю.
За вікном дуже тихо і лише мимовільні подихи вітру доносять мені запах їх тепла, що злегка розбавлений ароматизованими свічками. Я знаю, ти ще досі любиш їх. А особливо - запах лісової конвалії. Тільки от мені він чомусь завжди лоскотав носа і  роздражнював мою алергію на квіти.
Напевно, на зло мені сусіди насадили під вікном кущики цих благородних білих дзвіночків. Які після восьмої вечора, коли я провітрюю кімнату, приносять мені спогади про тебе. Спогади про твою пристрасть і мою зраду.
Мабуть ніколи в житті я не забуду як зрадила тобі. Як сказала тобі фальшиве"пробач" після скількох років щастя. І ні мої цілунки, ні мої істерики,  ні стіна обклеєна нашими фото, навіть наше спільне фортепіано не змогло зупинити тебе. Ти пішов, залишивши після себе лише спогади і розлаштований інструмент...
Господи, я мабуть ніколи не збагну чому все сталось саме так...але все скінчилось.
Тепер ти мешкаєш в домі напроти. А я ще досі самотня. Ти, певно, щасливий і без мене. І це мене хоч трішки радує. Пробач, що я безсоромно підглядаю за твоїм щастям. Прости, що я підслуховую блюз твого нового кохання. Прости..Скільки я не старалась, та ніяк не можу відтворити цю мелодію на нашому..тепер вже моєму розлаштованому фортепіано...Мабуть ти пішов і забрав частинку його душі. А мервий інструмент ніколи не зможе відтворити мелодію кохання. Мелодію нашого мертвого кохання.