Так хочеться сховатися від усього світу…Побігти десь до заходу сонця і просто спостерігати як тьма переборює останні промінчки сонця…День закінчується, а так хочеться, щоб він забрав все з собою…Все оте негативне і таке набридливе…двійку з математики….сварку з подругою, мамину образу і мою нерозділену любов… так хочеться просто відпочити від самої себе…
Чому я плачу? Мене називають маленькою плаксійкою, та вони не знають, що таке щастя плакати…Сльози забирають твій біль, надмірну вагу твоєї душі і народжують мрії… Оті рожеві, невинно дитячі, але такі справжні… Мрії про великий будинок, двійню дівчаток і навіки коханого брюнета з теплими очима. Мрії про кудлатого білого пса і про вічне життя батьків. Мрії про сімейний автомобіль і жіноче щастя…чи то про жіночий автомобіль і сімейне щастя…?)
Чому я плачу? - Я хоч щоб мрій було більше…Хочу щоб вони здійснились …хочу щоб вони були…Я буду плакати… Бо сльози - то мрії. Мої сльози…мої мрії…
Немає коментарів:
Дописати коментар